“Природна адаптація”
Для мешканців Східної Європи кінець 80-х – початок 90-х став часом здобуття свободи. Занепад Радянського Союзу викликав колосальні зміни в житті людей. Але замість солодкого аромату «незалежного» життя в новому демократичному суспільстві людина вдихнула їдкий пил розвалених стін і таких же ж розвалених ілюзій. Зруйнувалась система колективних цінностей, і кожному треба було шукати свої власні.
Перша частина проекту має назву «Рефлексія». Олександр Ранчуков, Генадій Мінченко, Олександр Кадніков, Олександр Космач та Віктор Суворов демонструють, як об’єктивна реальність змінює звичайний життєвий уклад. Руїни, сум, уламки, скалки, кісті… Автори використовують ординарні побутові ситуації, щоб передати стан, в якому перебуває пострадянське суспільство. В творах Віктора Суворова із серії «Про пологи та аборти» показане життя, якого може і не бути. Тема народження і смерті – вічна. І вона, як ніяка інша, ілюструє ті ж самі процеси, що відбуваються в державі після її розпаду.
Друга частина виставки – «Нові змісти», – пошук людиною нових сенсоутворюючих цінностей. Споживацьке насичення придає життю колір та запах, але не виліковує від пострадянської депресії. Автори пропонують своє бачення образу людини та середовища її проживання. Іронія переходить в цинізм, трагікомедія стає драмою.
В творах Сергія Солонського із серії «Давай вип’ємо» автор фіксує естетику «робочих околиць», світ повального пияцтва, теревенів, нехлюйства, оголюючи тим самим соціальне «дно». Герой серії ще не помічає, що грунт, на якому він стоїть, вже просів.
Віктор Марущенко та Марина Литвиненко перетворюють документальну хроніку в художній образ, жіночі проблеми постають загальними проблемами. Великий формат, барвистість, яскравість кольорів змушують глядача подивитись на сюжети не як на ілюстрації чужих доль, а як на соціальне явище.
«Боксер-куратор» Іллі Чічкана вирішує проблему пошуку ідеального чоловіка, але не розв’язує конфлікт між людиною та її роллю в соціумі.
Віталій Очеретяний протиставляє стару та нову культури. Молоді люди виглядають неживими ляльками на фоні сільських пейзажів та фактур.
Роботи Олександра Маслова, Іллі Павлова та Марії Норазян – спроба встановити внутрішній діалог з самими собою. Нові покоління, що позбавлені досвіду переживань «перехідного періоду», здавалось би, повинні виліковуватись і давати здорових нащадків. Але батьківський відчай, що вбрався в них, не відпускає. Спостерігання за оточуючим світом перетворюється на власне спостерігання. Імітація гарматної наводки попереджує про готовність вистрілити в будь яку хвилину.
Метафізика простору, що оточує людину – над цим традиційно працює не одне покоління українських художників. І ця тема об’єднує третю частину експозиції.
Де-матеріалізація предметів, мрії-спогади, в яких достовірності не менше ніж поезії, експерименти з монтажем – Юрій Бродський, Олександр Фельдман та Едуард Странадко різко змінюють вектор побудови візуального ряду.
В творах львівського емульсіографа Юрія Ковальчика знов виникає тема жінки. Канони краси, встановлені глянцевими журналами, не вражають автора, і він дає право канонізувати себе жінці. Друк на папері з ручним поливом емульсії підкреслює «несхожість» героїнь фотографій на силіконових красунь та переводить увагу глядача в інше естетичне поле.
Тему самоідентифікації продовжують сюрреалістичні етюди молодого автора Олексія Піштара. Розмірковує про ступінь свободи Микола Трох, а Рита Островська в своїх роботах зосереджується на створенні нового виміру людських відносин, чим тільки підсилює метафізичний настрій.
…Точка рівноваги не може бути знайдена, процес адаптації безперервно супроводжує будь які еволюційні зміни. Тема розпаду соціалістичного строю надовго залишиться своєрідною рефлексією в розумах авторів та глядачів. Але в цей же час в українській фотографії спостерігається тенденція переходу від дослідження проблем соціально-побутових до усвідомлення проблем духовних, що є міцним фундаментом для виживання особистості в будь яких умовах.
Куратори
Ірина Рузіна,
Наталія Тарасова